Зародження знань про психічному розвитку дитини у філософії та природознавстві

Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопичувалися в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознавства. Вперше ідея вікового розвитку людини з`являється у Аристотеля (384-322 рр до н.е.), який зробив спробу визначити етапи розвитку людини як повторення етапів еволюції життя.

Перший в історії педагогічний трактат - відомий під назвою "Про виховання оратора" і написаний римським педагогом Марк Фабій Квинтилианом (42-118 рр), містить уявлення про важливе вплив навколишнього середовища на психічний розвиток дитини. Автор вважає вплив сучасного йому суспільства шкідливим для виховання особистості.

Ян Амос Коменський (народився в Чехії в 1592 г.- помер в Амстердамі в 1670 р) - видатний слов`янський педагог, основоположник наукової педагогіки - підкреслював необхідність враховувати вікові особливості дитини в навчанні і вихованні, вважав закони розвитку природи і людини взаемовідповідніми, запропонував вікову періодизацію розвитку людини.

Джон Локк (Англія, 1632-1704 рр) також підкреслював необхідність спиратися на природні властивості дитини при його вихованні.

Жан-Жак Руссо (Франція, 1712-1778 рр) першим звернув увагу на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкресливши його визначальну особливість - зростання самосвідомості, яке, за висловом вченого, призводить до "другого народження". Дитина - це не маленький дорослий, а своєрідна істота. Жан-Жак Руссо також вперше висловив ідею дитячої психології як науки.

Гельвецій і Дідро у Франції, Радищев в Росії (XVIII століття) одностайно підкреслювали значення навчання і виховання в психічному розвитку дитини, але відрізнялися між собою поглядами на співвідношення біологічного і соціального в розвитку особистості. Вчені відстоювали ідею розвиваючого навчання, яке збуджуючи природну активність дитини, має формувати в ній спостережливість, допитливість.

Першою роботою про психічному розвитку дитини була книга німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 г.).

Німецький педагог Фрідріх Фребель (1782-1852 рр) розробив першу систему дошкільного виховання, що спирається на певні уявлення про закономірності психічного розвитку дитини. Зокрема, про те, що виховання покликане виявляти закладене в дитині божественне начало, а розвиток людини триває протягом усього життя.

Видатний педагог Адольф Дистервег (Німеччина, 1790-1866 рр) наполягав на тому, що шкільне навчання має відповідати природі дітей і культурі народу.

У другій половині XIX ст. в області орієнтованої психології виникає метод експерименту (Вебер, Фехнер, Еббінгауз). Один з перших прикладів експериментально-психологічних досліджень в дитячій розвитку складають роботи Івана Михайловича Сєченова (Росія, 1829-1909 рр) "Рефлекси головного мозку" (1863), "Елементи думки" (1878). У них доводиться, що спадкова нервова організація дитини несе в собі тільки можливості розвитку, які реалізуються в ході її "реальних зустрічей" з навколишнім світом. Вчений підкреслював роль рухових аналізаторів в пізнанні і вироблення навичок і розглянув перехід від мимовільних до довільних дій.

Видатний вплив на розвиток дитячої психології справила діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського (Росія, 1824-1870 рр.) Своїм фундаментальною працею "Людина як предмет виховання" він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології в пізнанні людини. Було детально розглянуто співвідношення спадковості і громадських умов, доведено необхідність виховання для засвоєння дитиною надбання людства.

Перші спроби експериментальних досліджень в дитячій психології зроблено і в інших країнах. В. Прейер в своїй праці "Душа дитини" (Німеччина, 1881 г.) виклав результати спостережень і експериментів зі своїм сином від моменту його народження до року. Інший німецький психолог В. Штерн провів спостереження і зробив певні узагальнення щодо психічного розвитку та розвитку мовлення трьох дітей до 5-6 років (робота "Психологія раннього дитинства до шестирічного віку", 1914 г.). К. Гросс вивчав гри дітей і тварин (робота "Душевна життя дитини"). У Франції А. Біне розробив перші тести розумового розвитку дітей. У Швейцарії організований інститут педагогічних наук, де працював Е. Клапаред - автор праці "Про психологію дитини".

На початку ХХ ст. серед передових психологів Росії розгорнулося рух за створення експериментальних основ дитячої психології. Значний внесок у цю справу внесли Г. І. Россолімо, А. П. Нечаєв, В. М. Бехтерєв, А. Ф. Лазурський. Вони ініціювали скликання ряду з`їздів з педагогічної психології та експериментальної педагогіки (1906, 1910, 1913, 1916 рр.) А. П. Нечаєв виступив з критикою тодішньої дитячої психології, її відірваності як від експерименту, так і від педагогічної практики. Стало ясно, що експеримент, відпрацьований в загальній психології, не може бути автоматично перенесеним в дитячу психологію, він повинен бути своєрідним і проводитися в процесі навчання і виховання. У 1910 р відомий російський психолог Олександр Федорович Лазурський (1874-1917 рр) запропонував природний експеримент, який органічно поеднував дослідницькі завдання дитячої психології з практикою навчання і виховання.

ВИСНОВКИ про зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві:

- До XVIII ст. знання з дитячої психології накопичувалися в надрах філософії, педагогіки, природознавства;

- У XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вперше висловив ідею дитячої психології як науки;

- Перша праця про психічному розвитку дитини вийшла за авторством німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 г.);

- К. Д. Ушинський в XIX ст .. заклав основи дитячої психології;

- Початку ХХ ст. в дитячу психологію введено природний експеримент (А. Ф. Лазурський).